Як це було

За кілька днів до того попросила свого священника порадити молитву за мир, хотіла разом з колегами на роботі звернутись до Бога спільною молитвою.

НЕ ЗНАЛА, ЩО БУДЕ ВІЙНА.

(хоча тепер всі кажуть, що точно було відомо про це ще в жовтні)

Вранці чоловік сказав, що почалась війна…Сприйняла це, як кіношну фразу. Це відчуття і досі не покидає. Так не може бути.

 Вранці 24 лютого 2022 року збиралась на роботу, розуміючи, що колектив чекає, і що треба чітко відповісти на їх питання: «Що робимо»? Щоб не шукати відповідь на це питання без відповіді, вирішила йти найлогічнішим шляхом: будемо працювати на Перемогу. Будемо плести маскувальні сітки. Керуючись інтуїцією і уявою, зібрала з шаф речі темно-злеленого, чорного, оливкового  кольорів (все, що нагадувало маскування у лютневому ландшафті (дивилась у вікно). Тоді дорогою на роботу купила в господарському магазині пакунок з огірковою сіткою (70 гривень)))). Їхала на роботу «впевнена, озброєна і підготовлена». Хоча один лиш Бог знає, як було страшно.

Розтягнули ми сітку між двома бібліотечними виставками, розрізали мої сукні і скатерки, і почали щось плести.

Тоді ж, 24 лютого вранці мій Панчук пішов до військової частини і став до лав ТРО ЗСУ.

 24 лютого Світлана Іллівна зустрілась з Григорієм Степановичем. Запропонувала  створення волонтерського штабу,   якоїсь спільної координації, пропонувала допомогу освітян. Григорій Ванзуряк підтримав ідею і сказав: “Створюйте і очольте волонтерську роботу, організовуйтесь”. Світлана Іллівна запросила до такого координаційного  штабу  мене, Оксану Меленко, Оксану Стрельчук, Лесю Чубрей.

В той же день Світлана Іллівна створила вайбер – спільноту “Спільно”, де ми уп`ятьох узгоджували наші дії, розбирали перші списки від військових… Шукали кружки, рукавиці, шкарпетки, в Інтернеті гуглили “що таке розгрузка, підсумок”, чи   “як пошити балаклаву, плащ- палатку”…

Паралельно Оксана Меленко створила вайбер – групу ” Глибока в дії” .

Сотні глибочан почали спільно діяти на допомогу армії . На одну з перших від Глибоцької громади машин для форонту 50 тисяч гривень дали освітяни Глибоцької ТГ зі своїх профспілкових внесків.

Часом у березні у нас у центрі ПРПП було і сто людей одночасно. Мовчки приходили і ставали до роботи, гріли собі чай, хтось приносив печиво, тихо їли і продовжували різати, плести, в`язати, шити…. Наймолодшим волонтерам ми пов`язували “відзнаку волонтера”, синьо-жовту стрічечку, яка сьогодні стала символом незламності українців.

До сліз доводили бабусі, які приносили нам відрізи тканин на спідниці, чи вельветик на халат…приносили з запитанням: “Це треба? (на сітки маскувальні)… Я казала, що все треба, бо розуміла їх бажання допомогти. Коли в одній з груп з`явилось оголошення, що нам потрібна резинка (для бафів), о 17 годині, коли вже всі розійшлись, а я прибирала трохи  у центрі, піднялась до нас на 3 поверх бабуся (продає на базарі у Глибоці нитки-голки-резинки), простягує мені моток резинки, задихалась під маскою (бо ж третій поверх, ще й поспішала) зі словами: “Казали, що вам треба…” Це був момент, коли мене накрило по-серйозному… добре, що не було нікого, бо на мене дивились люди, чекали координації і впевненості. Як сказав мені Ванзуряк:  « треба дати жінкам роботу, направити їх тривогу у конструктивне русло…» Так ми виконували не лише волонтерську роботу, а й психологічну підтримку (собі і всім, хто потребував)

Спочатку було не до фотографій… Спочатку я 24 лютого принесла на роботу пачку сітки для огірків (купила дорогою у госптоварах за 70 грн.) і кілька своїх суконь та скатерок зеленого кольору. Розуміла, що колеги чекають мене з питанням: ЩО БУДЕМО РОБИТИ? Тому вирішила, що будемо плести маскувальну сітку… Як це робити не знав ніхто, тому всі отримали роботу: хтось шукав в інтернеті, хтось пробував. Так минув цей перший день і ми вже знали, що будемо робити. А далі якось закрутилось, наче само по собі: хтось ніс речі зеленого і чорного кольорів, хтось їх різав, хтось плів… Моя функція звелась до забезпечення: треба сіток-обдзвонила школи, передали всі футбольні і волейбольні сітки (ДЯКУЮ, навіть не знаю, з яких це шкіл); треба тканину (спочатку-чорну, потім зелену, потім пісочних кольорів, хакі) – бігаю, шукаю, приношу; треба бафи (що це таке?), далі-з чого його робити, далі-гуманітарка, тканини, рулони фліса, далі-швейні машинки, треба резинки, липучки, фастекси, карімати, фліс, кордуру, плащову тканину, утеплювач на каримати, резинки, тканину, нитки, ремонт машинок…тканини, тканини, мішковину, сітки…

Списки з передової – окрема тема. На нараді оперативного штабу чую: треба їжаків. (думаю-навіщо?) потім чую: сьогодні хлопці варитимуть їжаків… (думаю-якийсь трешняк)))) іду гуглити, розумію, що це, сміюсь.

Весь березень була гостра потреба в ліках: постійно у списках були  протизастудні і знеболювальні. Бігла в аптеку, купувала, передавали.

На початку березня син колеги вирішив йти на війну. Потрібен бронежилет, тепла форма, балаклава, аптечка, ліхтарик, павербанк, рація, і все таке… За кілька годин все було. Так це працювало тоді, в березні 2022 року.

Просили плівку. Чорну і прозору поліетиленову плівку (мабуть, для облаштування бліндажів). Оголошення пішло в глибоцькі вайбер-групи. Якось помічаю, що на наш третій поверх чоловік тягне рулон плівки! Великий і важкий. Каже: вам це треба? Звичайно треба! (берем рулон і несемо його вниз, бо звідти вантажаться машини на фронт. Цей же глибочанин кілька днів по тому забігає до нас із тисячею гривень у руці: беріть, бо я вже воювати не можу, а їм там треба помогти! (пізніше дізнаюсь ім`я цього благодійника: Радкевич ) Так у профспілці з`являється волонтерський  конверт. Хтось приносить туди гроші, хтось бере на потреби.Так цей конверт працює і досі.

Просили все. Особливо-рукавиці, шкарпетки, взуття, металеві кружки. В ті дні металеві кружки неможливо було купити. Якщо десь і було кілька штук з неякісного китайського тонкого металу, що прогорав після першого чаювання на вогнищі, то за них правили, як за золоті. На чергове оголошення у вчительських групах відгукнулась завуч школи в Тереблече, дружина військового. Передала в глибоку цілий скарб: 20 металевих кружечок! Невеликих і не нових, але як ми зраділи! Бухгалтерка нашого центру їх добре вимила, вичистила, і от, частину списку закрили. Ще одна потреба виконана…В ті дні і справді щастя приносила лише можливість закрити якусь із потреб. Де ж я могла просити про допомогу? Звичайно, у вчительських групах. Читало мої повідомлення близько 500 людей, відгукувалось 20-30.

Початок війни співпав з завершенням місяця професійного розвитку вчителів математики інформатики і фізики. Останній вебінар був мій. Емоційне тло зашкалювало. Вийшли всі в зум. Досі мурахи від спогадів.

Березень ми пропустили. Мали бути вебінари для вчителів початкових класів. Але я не змогла.

Зате в березні Руслан зі Світланою буквально «повитягували» діток-переселенців з їх нових сховищ у лікарнях, школах і садках Глибоки. Щодня протягом двох місяців вони проводили для дітей активності, цікаві заняття. Було створено пункт психологічної підтримки і допомоги. Це був місяць неймовірного єднання, піднесення, спільної праці.

Наші хлопці вирішили піти до війська. Андрій і Руслан стали вояками 81 ДШБ. Місяць інтенсивної підготовки – і вчорашні педагоги вже десантники… Кілька місяців на передовій у зоні активних бойових дій. Весь цей час ми підтримуємо їх, як уміємо.

Далі людей доброї волі, волонтерів ставало все менше, на поверсі ставало все тихіше. Прибрали конференц-зал, відновили семінари. Волонтерити приходить близько 20 чоловік: найстійкіших, тих, у кого вже виробилась внутрішня потреба працювати на Перемогу.

Паралельно з основною роботою (забезпечення діяльності ЦПРПП) і волонтерством допомагала моєму Панчуку облаштовувати побут для новоствореного батальйону тероборони ЗСУ: понад 500 захисників України потребували облаштування побуту, харчування, найнеобхідніших речей. Матраси, подушки, ковдри, бойлери, генератори, чайники і ліхтарики,-телефонувала до директорів шкіл, садочків. Спільними зусиллями все вдавалось. Березень був шоковим і продуктивним для кожного з нас.

Зустрічала квітами і на колінах Глибока своїх Героїв, що полягли на війні. Плакали всі разом.

І радіємо всі разом кожному повідомленню, кожному успіху, кожній світлині з війни.

Так і рухались в бік Перемоги, так рухаємось і тепер, через більш ніж 200 днів протистояння.

Спочатку пробувала рахувати скільки видала балаклав, сідушок, бафів, плащів. В якийсь момент втратила контроль (коли їх кількість стала більшою за тисячу кожної).

Згадали про фото, почали робити відеофільми (Аліна Цехмістир робить це швидко і гарно). Так зробили невеличкий відеоархів, розмістили на нашому ютуб-каналі ЦПРПП.

Сили і впевненості протягом весни і літа давала молитва. Доєдналась до Молитовної Сотні (група у фейсбуці, яку вела Олена Рєпіна). Цілодобовий молитовний ланцюг  додавав впевненості, що все буде добре. В ці дні відкрила для себе Псалми, молитовний щит. 90 Псалом вирішили листівкою вкладати у кожну балаклаву. Вірю, що молитва працює.Треба лише молитись.

Часом, коли емоції переповнювали, писала щось у фейсбук:

Березень 2022

Місяць нової реальності промайнув як один день. На одному подиху. Серед рішучих, активних, працьовитих, ініціативних, щедрих, впевнених у УКРАЇНСЬКІЙ ПЕРЕМОЗІ патріотів. Все почалось з плетіння маскувальної сітки на основі огіркової, зі смужок з суконь та скатертин зеленого кольору… Це був перший день і треба було швидко щось робити…А далі- координаційний штаб, списки потреб воїнів і робота-робота-робота: сітки маскувальні, каримати сідничні, бафи, балаклави, кікімори, підсУмки, розгрузки-плитконоски, аптечки, кружки металеві, рукавиці-шкарпетки-взуття-дитячі малюнки-державні прапори…. а ще – психологічна підтримка, заняття для дітей-переселенців, поселення людей… Щодня в перші тижні до ста людей: приходять і мовчки стають до роботи. Хтось приносить печиво і чай, хтось- ножиці на всіх, звідкись з’являються сітки та рамки, потім- 6 швейних машинок, знаходимо тканини, ріжемо кариматні килимки з НУШ… І все- на одному подиху, в єдиному пориві, з впевненістю.
“Фабрика ВЧИТЕЛЬ’ ОК”,- жартуємо. Часом ( але дуже рідко) плачемо. Зранку наші майстрині- швеї вчителюють, з обіду наші вчительки- шиють, плетуть, в’яжуть. Паралельно ми рецензуємо посібники, консультуємо, проводимо вебінари, виписуємо сертифікати, координуємо професійні спільноти, інформуємо, атестуємо, радимо і розраджуємо. Молимось.
Цілковите відчуття нереальності подій, що відбуваються, не проходить ніяк.
Тримають в тонусі рідні люди і неймовірні українці, що поруч щодня пліч-о-пліч працюють на УКРАЇНСЬКУ ПЕРЕМОГУ.

ПОДІЛЮСЯ РАДІСТЮ.

Коли ти отримуєш довгожданний дзвінок чи повідомлення з фронту, у відповідь хочеться прихилити воїнам небо, а коли вони ще й кажуть, що ти можеш допомогти, то ти сповнюєшся щастям через відчуття причетності до боротьби, до спільної битви за Перемогу. Так днями хлопці сказали, що їм час утеплятись і тепленькі флісові балаклави їм були б дуже доречними. ” Скільки треба балаклав?”,- спитали ми. “Скільки зможетенас 98″… Задача зрозуміла, зробимо! Ми кинулись шукати фліс ( є різні варіанти, але такий, як треба, знайти нелегко). Такий, як требалише великими рулонамивеликий рулонвеликі грошіТа освітянице велика сила: профспілка швидко прийняла потрібне рішення, і тканина куплена!

Оцінивши адекватно свої кравецькіздібності” ( вперше сіла за швейну машинку у червні цього року..), у понеділок, 15 серпня, з Божою допомогою пошили перші 10 балаклав. Світлана Іллівназа закрійника, яза швею… ” За 10 днів виконаємо прохання, пошиємо 100 балаклав“,- планували ми, бо ж серпень, багато роботи, стартує новий навчальний рік.

Та правда, що добрі і важливі справи з нами робить Господь! Щойно Світлана Іллівна пише: “Сто балаклав готові, сама перерахувала!

Це Олена Бабина ( заступниця директора Глибоцького ліцею) з подругою все пошили!”

Дякую вам, дорогі люди! Сльози вдячності і радості переповнюють моє серце. До балаклав Ольга Радова передала обереги, Тоня Герчак роздрукувала молитвиТепер хлопцям в окопах буде тепленько, горло і вуха захищатиме тепла балаклава, душу і тілообереги і молитви.

Слава Богу, слава Україні!

****

Я не знаю, чи я волонтерБо всі, хто поруч мене, також роблять все можливе, щоб допомогти своїй Україні та її Армії здолати орду нечистот, що ллються на нашу святу землю. Вчителі, держслужбовці, продавець квітів, пенсіонерка з Запорізької області, науковець із Харкова, старшокласники з Глибоки і Стерче,- вони щодня приходять шити, вязати, різати і плести. А медсестра в амбулаторії, яка бджілкою літає поміж пацієнтами ( а в сільській амбулаторії одночасно один сімейний лікар має допомогти і немовляті, і бабусі поважного віку) : тамкрапельницю змінити, тампоміряти тиск, тамвакцинуватиА малеча зі своїмблокпостомз прапорцем і плакатикомЗбираємо на ЗСУ“… Їх матусі, мабуть, також трудяться на славу України, плекаючи юних патріотів. Сьогодні волонтер кожен, хто живе з думкою про Перемогу і працює для цієї світлої мети.

Дякую вам, люди.

 

4 серпня 2022 року

Якось раптом літо і я постаріли…

Через постріли, посухи, міни і стріли,

Цілить ворог, і морок цілить,

Раптом з літом удвох постаріли.

Завиваємо рАзом із літом, кожен про свОє:

Я- шукаючи правду у Бога, а літо- про море.

Стрімко сивіють скроні у мене і літа: біда…

Змиє чорну біду з України небесна вода…

 

На душі- війна, в серці- вдячність, в голові- молитва, у очах- сльози, в руках-втома. Дякую, дорогі колеги-педагоги!

 

22 липня 2022 року

Коротенький дзвінок з війнице велике щастя,

Кілька слів від солдатадля мене велика честь.

Ми тримаємось разом, ми дихаємо Україною,

Перемога, а потім мир“, – в цьому є наш сенс.

Він сказав: “Перемога і мир“, і я тепер знаю:

Буде так, як сказав, бо цечоловіче слово.

Тож тримаємо кожен свій фронт, від краюдо краю,

Незалежно хто ти і де, аби в руках зброя.

Зброяслово, зброямолитва,

а чи скальпель, чи крейдабайдуже,

Аби в серці цвіла Україна,

ти дзвони нам частіше, друже.

 

20 липня 2022 року

Подаруйте мені сто маскувальних сіток,

і ще сто балаклав, і сто аптечок, і ще:

камуфляжів, і берців, і кариматів трішки,

сотню броніків, сотню розгрузок, сідушок ще.

Я молитвою все це спакую й відправлю героям,

щоб відчули тепло, і любов, і турботу мою.

Чим іще їм в окопах я будні полегшити можу?

Тим, що вірю, чекаю, і дихаю, і живу.

 

17 липня 2022 року.

так щедро уродили абрикоси.

жита в вінки плетуть злотаві коси.

пройтися б вранці, наче раєм, босим.

та як, коли твоя земля голосить?

і бджілка мед невтомно в соти носить,

і птах хвалу возносить в небо стоголосу,

і хтось десь ігнорує смерть й пшеницю косить.

і кожен в Бога миру й правди просить.

Світе, досить!

***

ще один правильний початок тижня: відновили пошиття чи не найзатребуванішого у нашій майстерні ВЧИТЕЛЬОК спорядженнятуристичних сідушок. тканинавід глибочан з Ченстохова ( Віталій Юркевич Vitaliy Yurkevych) фастексивід Oksana Melenko , рулон каримата закуплено за фінансової підтримки юної волонтерки з Коровії Вероніки Циганаш, доброчинних внесків, що часом люди залишають на добрі справи у Світлана Лазурко ,також частину коштів отримали, продавши травяний чайВід мами” ( дякую моїй мамі ) ЧАЙ, ДО РЕЧІ, НЕЙМОВІРНИЙ!

Та найбільше моє досягнення: я сіла за швейну машинку!!! Маленькі внески в Перемогутеж важливі, правда?

***

В нашій майстерні ВчительОК ми дуже рідко фотографуємось. Та на цій світлиніДень вишиванки і ще один памятний момент: ми зшили 15- метровий прапор України! А народився цей красеньстяг ось як: у березні, коли всім було ще страшно, щодня люди приносили до нас тканини, одяг, мішковину, резинки ( для сіток, для пошиття бафів, сідушок) і лише запитували мене: ” це треба?” Я завжди всім казала: ТАК! ДУЖЕ ТРЕБА! Так одна з наших майстриньвчительок Віра Білик принесла неймовірно красиву блакитну тканину. “Це треба?”,- спитала вона, ” ТАК! ТРЕБА!”,- звично відповіла я і вже точно знала, що буде прапор, ВЕЛИКИЙ ПРАПОР ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ. Залишилось знайти жовтий, але, як виявилось, це було майже неможливо: “Все, що схоже на кольори нашого прапора, миттєво розкупили“,- казали мені продавці тканинМайже без надії, зупинилась біля магазину текстилю в Коровії Imperial Textile. Там власники не лише знайшли такий потрібний жовтий, а й подарували цілих 15 метрів! ” На прапорбезкоштовно“,- відповіли на мою спробу заплатити.

ДРУЗІЦЕ СКАРБ. Важливо працювати і жити так, щоб мати багато цих скарбів і не втрачати їх, бо втрачати друзівболяче.

***

Сто днів боротьби за право жити, за право бути українцями. Сто днів єднання і спротиву ворогу. Сто днів героїзму і стійкості.

Стільки ж днів неймовірних страждань і щирих молитов. Стільки ж днів віри в Україну.

Саме стільки днів наша МайстерняВчительОКтримає свій фронт: плетемо, вяжемо, шиємо, ріжемо, допомагаємо коштами і молитвами.

Балаклави, бафи, бандани, плащпалатки, підсумки, підшоломники, сітки маскувальні, кікімориА теперще й смаколики: сьогодні пробували різні рецепти енергетичних батончиків. Створили свій шедевр: ЕНЕРГЕТИЧНА БОМБОЧКА Тож найближчим часом ця солодказброявід наших вчительОК додасть сил воїнам.

Всіма силами, щирістю думок і своєю любовю підтримуємо наших Захисників і віримо у Перемогу.

 

1 жовтня 2022

Коли зовсім несила, я ставлю опару.

Тепле тісто повертає в життя життя.

Та Дніпро й Запоріжжя, і велетень Крим зі сльозами…

В грудях стисло, тримає і не відпуска.

Вже порожня моя велетенська миска від тіста,

Пиріжками смакує сусідська уся дітвора.

Лиш чогось у грудях серцю так тісно-тісно…

Перше жовтня, бабине літо … і день догора…

 

 

Окремо варто згадати про гостей Глибоччини, переселенців, що знайшли тут прихисток, втікаючи від війни,  та стали частиною нашого волонтерського осередку. Близько 20 жінок та чоловіків приходили волонтерити. Юрій і Світлана (Херсонщина, Київ), Людмила і Генадій (Волноваха), Марина (Харків), Альона і Андрій (Миколаїв), Олег (Київ), Надія (Запоріжжя), Сашка (дівчинка з Гуляйпілля), Джаміла (Київ, Миколаїв), Тетяна (Миколаїв), Ірина Михайлівна (Запоріжжя). Яку силу духу треба мати, щоб перейти через всі жахи війни і не втратити віру в себе, в людей, в Бога! Від їх історій серце стискається, в їх очах-біль і страх невідомості, а їх руки плетуть сітки… Андрій і Олег з квітня у лавах ЗСУ. Кожен з нас робить все, що може робити, все, що повинен робити.

З 1 вересня я якось «розгубилась, розсипалась». Відчуваю порожнечу, не можу знайти мотивацію…Все здається якимось непотрібним. Намагаюсь здолати це, чіпляюсь за роботу. Страшно.

5 жовтня-сповнений щастя і радості день. У коротку відпустку приїхав Андрій Марчук, наш колега. Як же це добре-обіймати того, за ким сумуєш, за кого хвилюєшся, за кого молишся…

Як же я хочу обійняти кожного нашого Воїна, Героя, Захисника України! Поки що обіймаю внучку-це дає сили, любові і енергії, це додає віри, що майбутнє буде, і буде сонячним, теплим і українським.

Спілкуюсь з жінками, що також чекають рідних з війни. Вони кажуть, що відчувають те саме. Отже, це нормально.

10 жовтня на Україну посипалося все, що є у русні: ракети, бомби, винищувачі, дрони… Було дуже страшно. Діти просиділи у сховищах понад 3 години.

24 жовтня. Важкий день: Петро повернувся на Харківщину. З Донеччини прийшла погана новина: наші потрапили в оточення… Андрій, Руслан, все має бути добре.

29 жовтня була у Верховині. Піднялась високо-високо в гори. Як же гарно!

31 жовтня, 250 день боротьби. Понеділок почався з тривоги. Кажуть, є влучання на Буковині. У новинах про Харківщину-теж все тривожно. Андрій у госпіталі, у Руслана теж все нелегко.

На поверсі стало тихо. Не шиємо, не плетемо, не в`яжемо. Остання маскувальна сітка і остання кікімора. Дай, Боже, щоб більше не треба було. Поможи, Господи, здолати ворога. Вірю в Твою любов і підтримку України.

ОСВІТЯНИ –волонтери, що працювати у нашому осередку в ЦПРПП

1.Щур Руслан, Косован Світлана

  1. Юлія Коваль
  2. Лідія Самотей
  3. Наталя Гаврилюк
  4. Ольга Козачук
  5. Валентина Мушій
  6. Віра Трафенчук
  7. Ольга Биховець
  8. Віра Лазурко
  9. Віра Білик
  10. Олена Бабина
  11. Ганна Шова
  12. Олена Бурюк
  13. Людмила Максимюк
  14. Інна Цуркан
  15. Валентина Максимюк
  16. Тетяна Марчук
  17. Людмила Максимюк

19.Світлана Лазурко

20.Оксана Дудка

21.Олеся Намака

22.Олеся Чубрей

  1. Олена Мазуренко
  2. Тетяна Димчук

25.Аліна Цехмістир

26.Надія Митранюк

27.Антоніна Герчак

28.Наталя Поліщук

29.Оксана Бомпа

30.Паша Славута

31.Заяц Віра

32.Шевчук Алла

33.Пенюк Людмила

34.Лариса Швед

  1. Галина Панцир

36.Галина Писарук

Психологи: Інна Плахотна, Ольга Хаю, Любов Рябко, Іонела Амарій, Ірина Скіпор.

 

Знаю, що в багатьох школах і садках діяли потужні волонтерські центри: шили, пекли, в`язали, готували, поселяли… Освітяни розгорнули у нас свій волонтерський фронт. Інакше у вчителів не буває!

 

123 переглядів

Залишити відповідь

Увійти за допомогою: