За кілька днів до того попросила свого священника порадити молитву за мир, хотіла разом з колегами на роботі звернутись до Бога спільною молитвою.
НЕ ЗНАЛА, ЩО БУДЕ ВІЙНА.
(хоча тепер всі кажуть, що точно було відомо про це ще в жовтні)
Вранці чоловік сказав, що почалась війна…Сприйняла це, як кіношну фразу. Це відчуття і досі не покидає. Так не може бути.
Вранці 24 лютого 2022 року збиралась на роботу, розуміючи, що колектив чекає, і що треба чітко відповісти на їх питання: «Що робимо»? Щоб не шукати відповідь на це питання без відповіді, вирішила йти найлогічнішим шляхом: будемо працювати на Перемогу. Будемо плести маскувальні сітки. Керуючись інтуїцією і уявою, зібрала з шаф речі темно-злеленого, чорного, оливкового кольорів (все, що нагадувало маскування у лютневому ландшафті (дивилась у вікно). Тоді дорогою на роботу купила в господарському магазині пакунок з огірковою сіткою (70 гривень)))). Їхала на роботу «впевнена, озброєна і підготовлена». Хоча один лиш Бог знає, як було страшно.
Розтягнули ми сітку між двома бібліотечними виставками, розрізали мої сукні і скатерки, і почали щось плести.
Тоді ж, 24 лютого вранці мій Панчук пішов до військової частини і став до лав ТРО ЗСУ.
24 лютого Світлана Іллівна зустрілась з Григорієм Степановичем. Запропонувала створення волонтерського штабу, якоїсь спільної координації, пропонувала допомогу освітян. Григорій Ванзуряк підтримав ідею і сказав: “Створюйте і очольте волонтерську роботу, організовуйтесь”. Світлана Іллівна запросила до такого координаційного штабу мене, Оксану Меленко, Оксану Стрельчук, Лесю Чубрей.
В той же день Світлана Іллівна створила вайбер – спільноту “Спільно”, де ми уп`ятьох узгоджували наші дії, розбирали перші списки від військових… Шукали кружки, рукавиці, шкарпетки, в Інтернеті гуглили “що таке розгрузка, підсумок”, чи “як пошити балаклаву, плащ- палатку”…
Паралельно Оксана Меленко створила вайбер – групу ” Глибока в дії” .
Сотні глибочан почали спільно діяти на допомогу армії . На одну з перших від Глибоцької громади машин для форонту 50 тисяч гривень дали освітяни Глибоцької ТГ зі своїх профспілкових внесків.
Часом у березні у нас у центрі ПРПП було і сто людей одночасно. Мовчки приходили і ставали до роботи, гріли собі чай, хтось приносив печиво, тихо їли і продовжували різати, плести, в`язати, шити…. Наймолодшим волонтерам ми пов`язували “відзнаку волонтера”, синьо-жовту стрічечку, яка сьогодні стала символом незламності українців.
До сліз доводили бабусі, які приносили нам відрізи тканин на спідниці, чи вельветик на халат…приносили з запитанням: “Це треба? (на сітки маскувальні)… Я казала, що все треба, бо розуміла їх бажання допомогти. Коли в одній з груп з`явилось оголошення, що нам потрібна резинка (для бафів), о 17 годині, коли вже всі розійшлись, а я прибирала трохи у центрі, піднялась до нас на 3 поверх бабуся (продає на базарі у Глибоці нитки-голки-резинки), простягує мені моток резинки, задихалась під маскою (бо ж третій поверх, ще й поспішала) зі словами: “Казали, що вам треба…” Це був момент, коли мене накрило по-серйозному… добре, що не було нікого, бо на мене дивились люди, чекали координації і впевненості. Як сказав мені Ванзуряк: « треба дати жінкам роботу, направити їх тривогу у конструктивне русло…» Так ми виконували не лише волонтерську роботу, а й психологічну підтримку (собі і всім, хто потребував)
Спочатку було не до фотографій… Спочатку я 24 лютого принесла на роботу пачку сітки для огірків (купила дорогою у госптоварах за 70 грн.) і кілька своїх суконь та скатерок зеленого кольору. Розуміла, що колеги чекають мене з питанням: ЩО БУДЕМО РОБИТИ? Тому вирішила, що будемо плести маскувальну сітку… Як це робити не знав ніхто, тому всі отримали роботу: хтось шукав в інтернеті, хтось пробував. Так минув цей перший день і ми вже знали, що будемо робити. А далі якось закрутилось, наче само по собі: хтось ніс речі зеленого і чорного кольорів, хтось їх різав, хтось плів… Моя функція звелась до забезпечення: треба сіток-обдзвонила школи, передали всі футбольні і волейбольні сітки (ДЯКУЮ, навіть не знаю, з яких це шкіл); треба тканину (спочатку-чорну, потім зелену, потім пісочних кольорів, хакі) – бігаю, шукаю, приношу; треба бафи (що це таке?), далі-з чого його робити, далі-гуманітарка, тканини, рулони фліса, далі-швейні машинки, треба резинки, липучки, фастекси, карімати, фліс, кордуру, плащову тканину, утеплювач на каримати, резинки, тканину, нитки, ремонт машинок…тканини, тканини, мішковину, сітки…
Списки з передової – окрема тема. На нараді оперативного штабу чую: треба їжаків. (думаю-навіщо?) потім чую: сьогодні хлопці варитимуть їжаків… (думаю-якийсь трешняк)))) іду гуглити, розумію, що це, сміюсь.
Весь березень була гостра потреба в ліках: постійно у списках були протизастудні і знеболювальні. Бігла в аптеку, купувала, передавали.
На початку березня син колеги вирішив йти на війну. Потрібен бронежилет, тепла форма, балаклава, аптечка, ліхтарик, павербанк, рація, і все таке… За кілька годин все було. Так це працювало тоді, в березні 2022 року.
Просили плівку. Чорну і прозору поліетиленову плівку (мабуть, для облаштування бліндажів). Оголошення пішло в глибоцькі вайбер-групи. Якось помічаю, що на наш третій поверх чоловік тягне рулон плівки! Великий і важкий. Каже: вам це треба? Звичайно треба! (берем рулон і несемо його вниз, бо звідти вантажаться машини на фронт. Цей же глибочанин кілька днів по тому забігає до нас із тисячею гривень у руці: беріть, бо я вже воювати не можу, а їм там треба помогти! (пізніше дізнаюсь ім`я цього благодійника: Радкевич ) Так у профспілці з`являється волонтерський конверт. Хтось приносить туди гроші, хтось бере на потреби.Так цей конверт працює і досі.
Просили все. Особливо-рукавиці, шкарпетки, взуття, металеві кружки. В ті дні металеві кружки неможливо було купити. Якщо десь і було кілька штук з неякісного китайського тонкого металу, що прогорав після першого чаювання на вогнищі, то за них правили, як за золоті. На чергове оголошення у вчительських групах відгукнулась завуч школи в Тереблече, дружина військового. Передала в глибоку цілий скарб: 20 металевих кружечок! Невеликих і не нових, але як ми зраділи! Бухгалтерка нашого центру їх добре вимила, вичистила, і от, частину списку закрили. Ще одна потреба виконана…В ті дні і справді щастя приносила лише можливість закрити якусь із потреб. Де ж я могла просити про допомогу? Звичайно, у вчительських групах. Читало мої повідомлення близько 500 людей, відгукувалось 20-30.
Початок війни співпав з завершенням місяця професійного розвитку вчителів математики інформатики і фізики. Останній вебінар був мій. Емоційне тло зашкалювало. Вийшли всі в зум. Досі мурахи від спогадів.
Березень ми пропустили. Мали бути вебінари для вчителів початкових класів. Але я не змогла.
Зате в березні Руслан зі Світланою буквально «повитягували» діток-переселенців з їх нових сховищ у лікарнях, школах і садках Глибоки. Щодня протягом двох місяців вони проводили для дітей активності, цікаві заняття. Було створено пункт психологічної підтримки і допомоги. Це був місяць неймовірного єднання, піднесення, спільної праці.
Наші хлопці вирішили піти до війська. Андрій і Руслан стали вояками 81 ДШБ. Місяць інтенсивної підготовки – і вчорашні педагоги вже десантники… Кілька місяців на передовій у зоні активних бойових дій. Весь цей час ми підтримуємо їх, як уміємо.
Далі людей доброї волі, волонтерів ставало все менше, на поверсі ставало все тихіше. Прибрали конференц-зал, відновили семінари. Волонтерити приходить близько 20 чоловік: найстійкіших, тих, у кого вже виробилась внутрішня потреба працювати на Перемогу.
Паралельно з основною роботою (забезпечення діяльності ЦПРПП) і волонтерством допомагала моєму Панчуку облаштовувати побут для новоствореного батальйону тероборони ЗСУ: понад 500 захисників України потребували облаштування побуту, харчування, найнеобхідніших речей. Матраси, подушки, ковдри, бойлери, генератори, чайники і ліхтарики,-телефонувала до директорів шкіл, садочків. Спільними зусиллями все вдавалось. Березень був шоковим і продуктивним для кожного з нас.
Зустрічала квітами і на колінах Глибока своїх Героїв, що полягли на війні. Плакали всі разом.
І радіємо всі разом кожному повідомленню, кожному успіху, кожній світлині з війни.
Так і рухались в бік Перемоги, так рухаємось і тепер, через більш ніж 200 днів протистояння.
Спочатку пробувала рахувати скільки видала балаклав, сідушок, бафів, плащів. В якийсь момент втратила контроль (коли їх кількість стала більшою за тисячу кожної).
Згадали про фото, почали робити відеофільми (Аліна Цехмістир робить це швидко і гарно). Так зробили невеличкий відеоархів, розмістили на нашому ютуб-каналі ЦПРПП.
Сили і впевненості протягом весни і літа давала молитва. Доєдналась до Молитовної Сотні (група у фейсбуці, яку вела Олена Рєпіна). Цілодобовий молитовний ланцюг додавав впевненості, що все буде добре. В ці дні відкрила для себе Псалми, молитовний щит. 90 Псалом вирішили листівкою вкладати у кожну балаклаву. Вірю, що молитва працює.Треба лише молитись.
Часом, коли емоції переповнювали, писала щось у фейсбук:
Березень 2022
Місяць нової реальності промайнув як один день. На одному подиху. Серед рішучих, активних, працьовитих, ініціативних, щедрих, впевнених у УКРАЇНСЬКІЙ ПЕРЕМОЗІ патріотів. Все почалось з плетіння маскувальної сітки на основі огіркової, зі смужок з суконь та скатертин зеленого кольору… Це був перший день і треба було швидко щось робити…А далі- координаційний штаб, списки потреб воїнів і робота-робота-робота: сітки маскувальні, каримати сідничні, бафи, балаклави, кікімори, підсУмки, розгрузки-плитконоски, аптечки, кружки металеві, рукавиці-шкарпетки-взуття-дитячі малюнки-державні прапори…. а ще – психологічна підтримка, заняття для дітей-переселенців, поселення людей… Щодня в перші тижні до ста людей: приходять і мовчки стають до роботи. Хтось приносить печиво і чай, хтось- ножиці на всіх, звідкись з’являються сітки та рамки, потім- 6 швейних машинок, знаходимо тканини, ріжемо кариматні килимки з НУШ… І все- на одному подиху, в єдиному пориві, з впевненістю.
“Фабрика ВЧИТЕЛЬ’ ОК”,- жартуємо. Часом ( але дуже рідко) плачемо. Зранку наші майстрині- швеї вчителюють, з обіду наші вчительки- шиють, плетуть, в’яжуть. Паралельно ми рецензуємо посібники, консультуємо, проводимо вебінари, виписуємо сертифікати, координуємо професійні спільноти, інформуємо, атестуємо, радимо і розраджуємо. Молимось.
Цілковите відчуття нереальності подій, що відбуваються, не проходить ніяк.
Тримають в тонусі рідні люди і неймовірні українці, що поруч щодня пліч-о-пліч працюють на УКРАЇНСЬКУ ПЕРЕМОГУ.
ПОДІЛЮСЯ РАДІСТЮ.
Коли ти отримуєш довгожданний дзвінок чи повідомлення з фронту, у відповідь хочеться прихилити воїнам небо, а коли вони ще й кажуть, що ти можеш допомогти, то ти сповнюєшся щастям через відчуття причетності до боротьби, до спільної битви за Перемогу. Так днями хлопці сказали, що їм час утеплятись і тепленькі флісові балаклави їм були б дуже доречними. ” Скільки треба балаклав?”,- спитали ми. “Скільки зможете…нас 98″… Задача зрозуміла, зробимо! Ми кинулись шукати фліс ( є різні варіанти, але такий, як треба, знайти нелегко). Такий, як треба– лише великими рулонами…великий рулон–великі гроші… Та освітяни– це велика сила: профспілка швидко прийняла потрібне рішення, і тканина куплена!
Оцінивши адекватно свої кравецькі “здібності” ( вперше сіла за швейну машинку у червні цього року..), у понеділок, 15 серпня, з Божою допомогою пошили перші 10 балаклав. Світлана Іллівна – за закрійника, я– за швею… ” За 10 днів виконаємо прохання, пошиємо 100 балаклав“,- планували ми, бо ж серпень, багато роботи, стартує новий навчальний рік.
Та правда, що добрі і важливі справи з нами робить Господь! Щойно Світлана Іллівна пише: “Сто балаклав готові, сама перерахувала!
Це Олена Бабина ( заступниця директора Глибоцького ліцею) з подругою все пошили!”
Дякую вам, дорогі люди! Сльози вдячності і радості переповнюють моє серце. До балаклав Ольга Радова передала обереги, Тоня Герчак роздрукувала молитви…Тепер хлопцям в окопах буде тепленько, горло і вуха захищатиме тепла балаклава, душу і тіло– обереги і молитви.
Слава Богу, слава Україні!
****
Я не знаю, чи я волонтер… Бо всі, хто поруч мене, також роблять все можливе, щоб допомогти своїй Україні та її Армії здолати орду нечистот, що ллються на нашу святу землю. Вчителі, держслужбовці, продавець квітів, пенсіонерка з Запорізької області, науковець із Харкова, старшокласники з Глибоки і Стерче,- вони щодня приходять шити, в‘язати, різати і плести. А медсестра в амбулаторії, яка бджілкою літає поміж пацієнтами ( а в сільській амбулаторії одночасно один сімейний лікар має допомогти і немовляті, і бабусі поважного віку) : там– крапельницю змінити, там– поміряти тиск, там– вакцинувати… А малеча зі своїм ” блокпостом” з прапорцем і плакатиком ” Збираємо на ЗСУ“… Їх матусі, мабуть, також трудяться на славу України, плекаючи юних патріотів. Сьогодні волонтер кожен, хто живе з думкою про Перемогу і працює для цієї світлої мети.
Дякую вам, люди.
4 серпня 2022 року
Якось раптом літо і я постаріли…
Через постріли, посухи, міни і стріли,
Цілить ворог, і морок цілить,
Раптом з літом удвох постаріли.
Завиваємо рАзом із літом, кожен про свОє:
Я- шукаючи правду у Бога, а літо- про море.
Стрімко сивіють скроні у мене і літа: біда…
Змиє чорну біду з України небесна вода…
На душі- війна, в серці- вдячність, в голові- молитва, у очах- сльози, в руках-втома. Дякую, дорогі колеги-педагоги!
22 липня 2022 року
Коротенький дзвінок з війни– це велике щастя,
Кілька слів від солдата– для мене велика честь.
Ми тримаємось разом, ми дихаємо Україною,
“Перемога, а потім мир“, – в цьому є наш сенс.
Він сказав: “Перемога і мир“, і я тепер знаю:
Буде так, як сказав, бо це– чоловіче слово.
Тож тримаємо кожен свій фронт, від краю–до краю,
Незалежно хто ти і де, аби в руках зброя.
Зброя– слово, зброя– молитва,
а чи скальпель, чи крейда– байдуже,
Аби в серці цвіла Україна,
ти дзвони нам частіше, друже.
20 липня 2022 року
Подаруйте мені сто маскувальних сіток,
і ще сто балаклав, і сто аптечок, і ще:
камуфляжів, і берців, і кариматів трішки,
сотню броніків, сотню розгрузок, сідушок ще.
Я молитвою все це спакую й відправлю героям,
щоб відчули тепло, і любов, і турботу мою.
Чим іще їм в окопах я будні полегшити можу?
Тим, що вірю, чекаю, і дихаю, і живу.
17 липня 2022 року.
так щедро уродили абрикоси.
жита в вінки плетуть злотаві коси.
пройтися б вранці, наче раєм, босим.
та як, коли твоя земля голосить?
і бджілка мед невтомно в соти носить,
і птах хвалу возносить в небо стоголосу,
і хтось десь ігнорує смерть й пшеницю косить.
і кожен в Бога миру й правди просить.
Світе, досить!
***
ще один правильний початок тижня: відновили пошиття чи не найзатребуванішого у нашій майстерні ВЧИТЕЛЬ‘ОК спорядження– туристичних сідушок. тканина– від глибочан з Ченстохова ( Віталій Юркевич Vitaliy Yurkevych) фастекси– від Oksana Melenko , рулон каримата закуплено за фінансової підтримки юної волонтерки з Коровії Вероніки Циганаш, доброчинних внесків, що часом люди залишають на добрі справи у Світлана Лазурко ,також частину коштів отримали, продавши трав‘яний чай “Від мами” ( дякую моїй мамі ) ЧАЙ, ДО РЕЧІ, НЕЙМОВІРНИЙ!
Та найбільше моє досягнення: я сіла за швейну машинку!!! Маленькі внески в Перемогу– теж важливі, правда?
***
В нашій майстерні Вчитель‘ ОК ми дуже рідко фотографуємось. Та на цій світлині– День вишиванки і ще один пам‘ятний момент: ми зшили 15- метровий прапор України! А народився цей красень– стяг ось як: у березні, коли всім було ще страшно, щодня люди приносили до нас тканини, одяг, мішковину, резинки ( для сіток, для пошиття бафів, сідушок) і лише запитували мене: ” це треба?” Я завжди всім казала: ТАК! ДУЖЕ ТРЕБА! Так одна з наших майстринь– вчительок Віра Білик принесла неймовірно красиву блакитну тканину. “Це треба?”,- спитала вона, ” ТАК! ТРЕБА!”,- звично відповіла я і вже точно знала, що буде прапор, ВЕЛИКИЙ ПРАПОР ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ. Залишилось знайти жовтий, але, як виявилось, це було майже неможливо: “Все, що схоже на кольори нашого прапора, миттєво розкупили“,- казали мені продавці тканин…Майже без надії, зупинилась біля магазину текстилю в Коровії Imperial Textile. Там власники не лише знайшли такий потрібний жовтий, а й подарували цілих 15 метрів! ” На прапор– безкоштовно“,- відповіли на мою спробу заплатити.
ДРУЗІ– ЦЕ СКАРБ. Важливо працювати і жити так, щоб мати багато цих скарбів і не втрачати їх, бо втрачати друзів– боляче.
***
Сто днів боротьби за право жити, за право бути українцями. Сто днів єднання і спротиву ворогу. Сто днів героїзму і стійкості.
Стільки ж днів неймовірних страждань і щирих молитов. Стільки ж днів віри в Україну.
Саме стільки днів наша Майстерня “Вчитель‘ОК” тримає свій фронт: плетемо, в‘яжемо, шиємо, ріжемо, допомагаємо коштами і молитвами.
Балаклави, бафи, бандани, плащ–палатки, підсумки, підшоломники, сітки маскувальні, кікімори… А тепер– ще й смаколики: сьогодні пробували різні рецепти енергетичних батончиків. Створили свій шедевр: ЕНЕРГЕТИЧНА БОМБОЧКА Тож найближчим часом ця солодка “зброя” від наших вчитель‘ ОК додасть сил воїнам.
Всіма силами, щирістю думок і своєю любов‘ю підтримуємо наших Захисників і віримо у Перемогу.
1 жовтня 2022
Коли зовсім несила, я ставлю опару.
Тепле тісто повертає в життя життя.
Та Дніпро й Запоріжжя, і велетень Крим зі сльозами…
В грудях стисло, тримає і не відпуска.
Вже порожня моя велетенська миска від тіста,
Пиріжками смакує сусідська уся дітвора.
Лиш чогось у грудях серцю так тісно-тісно…
Перше жовтня, бабине літо … і день догора…
Окремо варто згадати про гостей Глибоччини, переселенців, що знайшли тут прихисток, втікаючи від війни, та стали частиною нашого волонтерського осередку. Близько 20 жінок та чоловіків приходили волонтерити. Юрій і Світлана (Херсонщина, Київ), Людмила і Генадій (Волноваха), Марина (Харків), Альона і Андрій (Миколаїв), Олег (Київ), Надія (Запоріжжя), Сашка (дівчинка з Гуляйпілля), Джаміла (Київ, Миколаїв), Тетяна (Миколаїв), Ірина Михайлівна (Запоріжжя). Яку силу духу треба мати, щоб перейти через всі жахи війни і не втратити віру в себе, в людей, в Бога! Від їх історій серце стискається, в їх очах-біль і страх невідомості, а їх руки плетуть сітки… Андрій і Олег з квітня у лавах ЗСУ. Кожен з нас робить все, що може робити, все, що повинен робити.
З 1 вересня я якось «розгубилась, розсипалась». Відчуваю порожнечу, не можу знайти мотивацію…Все здається якимось непотрібним. Намагаюсь здолати це, чіпляюсь за роботу. Страшно.
5 жовтня-сповнений щастя і радості день. У коротку відпустку приїхав Андрій Марчук, наш колега. Як же це добре-обіймати того, за ким сумуєш, за кого хвилюєшся, за кого молишся…
Як же я хочу обійняти кожного нашого Воїна, Героя, Захисника України! Поки що обіймаю внучку-це дає сили, любові і енергії, це додає віри, що майбутнє буде, і буде сонячним, теплим і українським.
Спілкуюсь з жінками, що також чекають рідних з війни. Вони кажуть, що відчувають те саме. Отже, це нормально.
10 жовтня на Україну посипалося все, що є у русні: ракети, бомби, винищувачі, дрони… Було дуже страшно. Діти просиділи у сховищах понад 3 години.
24 жовтня. Важкий день: Петро повернувся на Харківщину. З Донеччини прийшла погана новина: наші потрапили в оточення… Андрій, Руслан, все має бути добре.
29 жовтня була у Верховині. Піднялась високо-високо в гори. Як же гарно!
31 жовтня, 250 день боротьби. Понеділок почався з тривоги. Кажуть, є влучання на Буковині. У новинах про Харківщину-теж все тривожно. Андрій у госпіталі, у Руслана теж все нелегко.
На поверсі стало тихо. Не шиємо, не плетемо, не в`яжемо. Остання маскувальна сітка і остання кікімора. Дай, Боже, щоб більше не треба було. Поможи, Господи, здолати ворога. Вірю в Твою любов і підтримку України.
ОСВІТЯНИ –волонтери, що працювати у нашому осередку в ЦПРПП
1.Щур Руслан, Косован Світлана
- Юлія Коваль
- Лідія Самотей
- Наталя Гаврилюк
- Ольга Козачук
- Валентина Мушій
- Віра Трафенчук
- Ольга Биховець
- Віра Лазурко
- Віра Білик
- Олена Бабина
- Ганна Шова
- Олена Бурюк
- Людмила Максимюк
- Інна Цуркан
- Валентина Максимюк
- Тетяна Марчук
- Людмила Максимюк
19.Світлана Лазурко
20.Оксана Дудка
21.Олеся Намака
22.Олеся Чубрей
- Олена Мазуренко
- Тетяна Димчук
25.Аліна Цехмістир
26.Надія Митранюк
27.Антоніна Герчак
28.Наталя Поліщук
29.Оксана Бомпа
30.Паша Славута
31.Заяц Віра
32.Шевчук Алла
33.Пенюк Людмила
34.Лариса Швед
- Галина Панцир
36.Галина Писарук
Психологи: Інна Плахотна, Ольга Хаю, Любов Рябко, Іонела Амарій, Ірина Скіпор.
Знаю, що в багатьох школах і садках діяли потужні волонтерські центри: шили, пекли, в`язали, готували, поселяли… Освітяни розгорнули у нас свій волонтерський фронт. Інакше у вчителів не буває!