Якщо запитати в десятьох, приміром, людей, чи була їх школа близькою до їх життя поза нею, восьмеро (без перебільшення) відповість заперечно: все, що відбувається у школі, суттєво відрізняється від життя за її стінами. Школа часто стає уявним (може навіть ідеалізованим) світом, де особливе все: одяг, мова, інформація, звуки, картинки, спілкування, цілі і прагнення… Чому так, адже школа-суттєва і вагома частина нашого життя? Просто, мабуть, школа значно повільніше реагує на зміни, а життя змінюється просто шаленими темпами. А шо ж таке, власне, ШКОЛА? Насамперед, це люди. І що ж заважає людям у школі змінюватись і ставати реальнішими, ближчими, зрозумілішими, доступнішими? Сьогодні багато дискусій про засилля “тік-ток-методів))), відео-фото-манії серед вчителів, про навчання у форматі безперервних проєктів, шоу, навчальних розваг, і т.ін. А якщо приколи, фотки і відосики-це реальний тренд сьогодення, як бути?
P.S. досі пам`ятаю свій шок, коли у 7 років вперше побачила вчительку вдома в халаті на кухні)))) вона мене ще й картоплею пригощала… мій світ тоді перевернувся…