Я не можу не сказати, коли мені є про що сказати!
у відповідь на абсолютно, цілковито, повністю маніпулятивний допис у соцмережі щодо фаховості чи нефаховості вчителів
Кожен з нас сумлінно виконує свою роботу, живе по своїй совісті, за своїми законами, можливостями і потребами. Кожен вибудовує своє щастя, служить своїм ідеалам і переконанням. Грунтом для свого життя кожен обирає своє: хтось-батьківську науку, звичаї і традиції своєї родини, роду; для когось в основі життєвої філософії – історія батьківщини, Батьківщини, людства; інші ж обирають наріжним каменем свого життя віру; для деяких в пріоритеті-мода, політика, віяння часу. Ніхто не досконалий, але кожен прагне бути таким.
Ми різні, але ж ми рівні! І шляхи до Істини у кожного свої, і правда у кожного своя,- така людська природа. Та часто ми намагаємось повчати когось, надавати оцінку діям, вчинкам, навіть стилю життя інших, при цьому не зважаючи на право кожного бути собою. І маємо ж чіткі вказівки:
* Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не відчуваєш?;
*Перш ніж засуджувати когось, візьми його взуття і пройди його шлях, спробуй його сльози, відчуй його болі. Наштовхнися на кожен камінь, об який він спіткнувся. І тільки після цього говори йому, що ти знаєш, як правильно жити;
*Де згода в сімействі, там мир і тишина, блаженні там люди, блаженна сторона. Їх Бог благословляє, добро їм посилає і з ними вік живе, і щастя їм дає. Де згоди немає, там мир не царить, там Бог не вітає, добро їм не дарить. Руйнуються пожитки, добро їх, їхні дітки, все марно пропаде… все марно пропаде… Пошли нам, Боже, згоду, і мира, Твій покров, щоб жити в Твоїй волі, і щиру дай любов! Пошли нам щастя й долю, щоб жити в Твоїй волі, Ти нас благослови! Ти нас благослови!
Та, схоже, чим простіша мудрість, тим важче її сприймати.
Щирість, доброта, любов, – одвічні людські чесноти. Допомогти ближньому, підтримати того, хто потребує, любити людей, життя, Батьківщину, поважати право кожної людини на особисте життя, самовизначення, – такі закони людяності, честі і совісті. Ми живемо серед людей, ми часто залежимо від інших людей, і не враховувати і не поважати їх думку- шкодити самому собі. Бо ж «Любов виникає з любові. Коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю»…
Куди ж поділась любов? Чи можна любити Україну і ненавидіти українців, людей, які живуть на цій землі з діда-прадіда, які плекають свої звичаї, мову, віру, які підтримують армію, які навчають і виховують цілі покоління твоїх односельців, які поруч тебе, які щодня вітаються з тобою, бажаючи доброго здоров`я? Чи мало сьогодні ворожнечі і ненависті довкола України від росії? Чи маємо ми сьогодні ненависть сіяти і множити? Чи, все-таки, варто бути єдиними, сильними і вірними своїй землі і собі?
Відповідь очевидна: вчителі завжди були, є і будуть лідерами нації, освіченими, мудрими, рішучими і небайдужими. Всупереч всьому. Освіченими, мудрими, рішучими і небайдужими. Але вчитель-не пророк, не еталон, не ідеал. Він-людина.
Щоб не згоріти у буремних хвилях суспільних маніпуляцій та ненависті, безпідставних звинувачень і провокацій, маємо чітко усвідомити ще й просту аксіому: ніхто нікому нічого не винен. Ми різні, але ми рівні. І кожен має право на свою мову і віру.
Олеся Намака,