Ми завжди чогось чекаємо. Така пасивна форма “спалювання часу”. Ні, ми ходимо на роботу, готуємо їжу, їздимо у відпустку, але подумки ми завжди в очікуванні! Ось- ось приїдемо ( але ж дорога- це теж неповторні цікаві моменти), ось дочитаю книжку, і тоді (але ж процес читання теж сповнений емоціями)! Цей вічний “режим очікування” не дає сповна насолодитись кожною хвилиною життя. Взимку чекаємо весни, навесні мріємо про літо. На уроці чекаємо перерву, на перерві- уроку. Якесь суцільне обмеження себе! Треба негайно це змінювати. “Очікування дива- іє диво” (десь прочитала). От би ще інструкцію до себе ( щось, типу Карнегієвого “Як перестати хвилюватись і почати жити”))).
138 переглядів